Кажуть, що перед Різдвом трапляються дива. Люди знаходять під ялинкою заповітні подарунки, зустрічають важливих для себе людей і відкривають серце тим, для кого воно колись закрилось. Тім вірив в магію Різдва і, навіть, дорослим кожного року по-дитячому чекав чуда.
Наступив вечір п’ятниці. Робочі будівлі міста опустіли як тільки годинник показав 18:00. На вулиці висипались юрми веселих офісних працівників, бізнесменів та держслужбовців. Хтось поспішав додому, хтось домовлявся про зустріч з друзями, хтось біг в торговий центр за подарунками до Різдва, а хтось купував квіти для майбутнього побачення.
Тім знав, що Ліна скоро прийде. Він чекав її в барі №5, виглядаючи в вікно і звіряючи годинники. Кожну п’ятницю вони зустрічались в цьому ж місці, коли стрілки циферблату показували 18:15 – адже рівно 15 хвилин ходу відділяли Ліну від роботи до бару. В ці хвилини очікування серце Тіма починало битись частіше і радісніше. Та сьогодні щось пішло не так і Ліна не прийшла ні в 18:15, ні в 18:17, ні в 18:21. Тім почав хвилюватись і вже хотів було накинути пальто і вийти на вулицю, як в 18:24 Ліна показалась в дверях.
Красива білявка, в строгому пальто вона забігла в бар №5 і помахала Тіму рукою. По стурбованому виразу обличчя Ліни він одразу зрозумів, що щось було не так.
– Привіт, Тім! – Ліна перегнулась через барну стійку і чмокнула Тіма в щоку.
Сьогодні Ліна була одна. Тім зрадів, що зможе поговорити з нею наодинці, а не як зазвичай, в компанії подруг та кавалерів. Тім працював в цьому барі вже багато років і познайомився з Ліною коли вона, заплакана та нещасна, пила Martini з трьома оливками і скаржилась йому на одного зі своїх хлопців. З того часу, кожну п’ятницю Тім та Ліна зустрічались за барною стійкою бару №5. Ліна йшла до Тіма як до доброго друга, а Тім… Тім з першої зустрічі був закоханий і ніяк не міг набратись сміливості, щоб про це сказати.
– Тобі як завжди, Martini з трьома оливками?
Тім підморгнув білявій красуні і Ліна посміхнувшись кивнула йому у відповідь.
– Ех, Тім. Твої б слова та Богу в вуха! – Ліна щоразу щиро сміялась, коли Тім говорив цю фразу.
Весь наступний тиждень Тім прикрашав бар до свят і чекав вечора п’ятниці. Але до п’ятниці його чекав неприємний сюрприз. На теплотрассі однієї частини міста сталась велика аварія і в кількох будівлях відключили опалення, в тому числі тепло зникло і з бару. Ходили чутки, що тепло в нежилих приміщеннях зможуть відновити тільки після Різдва. Повісивши на двері табличку “Зачинено”, Тім одягнув куртку і вирішив присвятити цей вечір різноманітним дрібним справам бару, на які зазвичай не вистачало часу. Він так захопився, що навіть не помітив, як настав вечір. Рівно в 18:15 в закриті двері бару постукали – на порозі стояла Ліна.
Невже ти порушиш нашу п’ятничну традицію? – Ліна, не знімаючи пальто, спритно застрибнула на барний стілець і вказала пальцем на пляшку білого вермута.
Тім наповнив келих, опустив в нього 3 зелені оливки і підсунув Ліні. Не встигла вона зробити ковток, як стілець під нею заскрипів і Ліна впала на підлогу разом з бокалом і 3 зеленими оливками. О ні! Тім забув, що цей стілець з поламаною ніжкою він спеціально виставив ближче до виходу, щоб відремонтувати, але так і не встиг…
Він підбіг до Ліни і побачив сумну картину, але, чомусь, вона викликала у нього цілий вибух сміху. Ліна, така ж красива і білява, лежала на підлозі в обломках барного стільця, а на її животі, рівно на ніжці, стояв пустий бокал з 3 оливками. Весь напій вилився Ліні на светр і вона здивовано дивилась на Тіма, який заливався сміхом. Але подальшої реакції Ліни Тім не очікував. Дівчина з грізним виглядом піднялась на ноги, застібнула пальто, вибігла на вулицю і вскочила в порожнє таксі, яке стояло в очікування п’ятничних пасажирів.
Тім вже декілька днів як закінчив всі справи в барі і знаходитись в холодному сирому приміщенні вже не було ніякої потреби. Тепер він перебрався в свою квартиру і зводив бухгалтерію за кухонним столом. Він був дуже засмученим через те, що сталось з Ліною і не міг собі пробачити недоречний сміх – а раптом Ліна сильно образилась і більше не прийде?
Пройшов тиждень, наближалась наступна п’ятниця – остання перед Різдвом. Тім кожного дня проходив повз бар і перевіряв, чи немає від Ліни листа чи записки. В вечір п’ятниці він, про всяк випадок, вирішив зайти в бар, не дивлячись на сильний снігопад – а раптом Ліна прийде. Коли Тім наводив порядок в підсобці, він почув, як в двері бара постукали. Тім автоматом глянув на годинник – 18:15! Ліна! Підбігши до дверей, він побачив кур’єра. Пошта…
Кур’єр вручив Тіму коробку, попросив розписатись на бланку і пішов. Розчарований Тім поставив посилку на барну стійку і занурився в сумні думки – як знайти Ліну він не мав ні найменшого уявлення. Він, звичайно, знав в якій будівлі вона працює і в якому районі живе, але всі ці роки вони зустрічались тільки в барі і ані адреси, ані телефону Ліни у нього не було. Дурень! Якби він тільки зміг знайти Ліну, він би про все їй розповів… Про все, про що мовчав всі ці роки. Чого він взагалі чекав?
Роздумуючи про те, що йому тепер робити, Тім розрізав ножем упаковку коробки. Тут було щось, загорнуте в багато слоїв плівки. Пляшка? Розгорнувши фінальний слой плівки з папером, Тім побачив перед собою Martini. До неї скотчем був примотаний ще один папірець – залишок упаковки? Тім відклеїв шматок канцелярського паперу і помітив, що всередині була коротка записка.
В 18:30 Тім вибіг з бару в засніжене місто. Передріздвяний вітер, кружляючи сніжинки і завиваючи в трубах, підняв з землі морозну снігову завісу і з кожним поривом колов лиця перехожих. Але в душі Тіма було тепло – там яскравим полум’ям горів вогник надії. Ліна не ображалась, вона ніяково просила пробачення і хотіла сказати Тіму дещо важливе. Щось, що так і не змогла сказати в той злочасний вечір, коли в барі вимкнули опалення. Тім підставляв обличчя колючому вітру, поспішав до Ліни та вірив. Вірив в магію Різдва.