- Саймон. Домовились? Називай мене просто Саймон? А тебе як звати?
- Люсі
- Чудово, Люсі. Радий знайомству. Я бачу, що ти дуже засмучена. У мене є золотиста цукерка. Тримай!
- Дякую, Саймон! Я дуже люблю такі цукерки.
- Не хвилюйся, я зараз подзвоню твоїм батькам і вони тебе заберуть. Ти пам’ятаєш номер телефону мами?
- Мама поїхала допомогти бабусі, її не буде до Різдва.
- Ну, добре, а тато в тебе є?
- Є, Саймон.
- Давай подзвонимо йому.
- Він не приїде, Саймон.
- Як не приїде? Чому?
- Мій тато працює...
***
В 6.40 задзвонив будильник і саймон ліниво потягнувся до телефону. Новий робочий тиждень – той самий тиждень перед Різдвом. Саймон злився, що вже другий рік підряд його зміна випадає напередодні свят. Хитрий Майк завжди розраховує зміни наперед! Майк був напарником Саймона і, дійсно, здавалось, що цей хитрун спеціально вираховує робочі тижні так, щоб взяти відпустку прямо перед різдвяними канікулами. І Майк, і Саймон працювали охоронцями в торговому центрі. 

 

Їх робоче місце знаходилось на першому поверсі, прямо перед ескалатором
і великим кондитерським магазином. Молодим охоронцям особливо подобалось, що тут завжди пахне шоколадом та солодощами, а під час святкових дегустацій їм ще й перепадало щось смачненьке. Біля ескалатору і кондитерського магазину з приходом зими на спеціальному майданчику, за який також відповідали Саймон і Майкл, прикрашали велику красиву ялинку. Займався цим кондитерський магазин і, крім святкових кульок на ній висіли великі закручені карамельки, шоколадки та прозорі коробки з золотистими цукерками Ferrero Rocher.

 

Під ялинкою ставили велике м'яке крісло, в якому кожного дня сидів добрий бородатий Санта і слухав віршики дітвори та їх списки різдвяних подарунків, завчені напам’ять. До пузатого діда в червоному костюмі юрбилася ціла черга як з дітей, так і з дорослих. Кожному Санта дарував цукерку в золотистій фользі, і веселі ласуни тут же її з'їдали.
 
І, якщо малюки видиралися Санті на коліна, то дорослі сором'язливо сідали поруч на сходинку і зачаровано дивились в очі доброго дідуся. Звичайно, всі дорослі прекрасно розуміли, що ніякий це не Санта, а просто переодягнений і загримований актор. Та все ж дитяча віра в Санта Клауса і найчистіша радість від спогадів давали цим чоловікам і жінкам трішки сміливості, щоб знову відчути себе дитиною.

Черга гула, сміялася і раділа в передчутті майбутньої зустрічі з Сантою. Саймон цілими днями стежив за цим і, по правді кажучи, вже втомився від безперервного руху відвідувачів торгового центру. Він був готовий охороняти цукерки і шоколадки на ялинці, але спостерігати за чергою до Санта Клауса йому швидко набридло. Несподівано з натовпу вийшла одна дівчинка років 9-10 в білому шарфі і зеленій куртці, і швидко підійшла прямо до крісла з Сантою. Зупинившись недалеко від бородатого діда, вона замахнулась і з криком «Ненавиджу Санту!» кинула в загального улюбленця горіхом в шкаралупі. Довга черга в один голос охнула, а розгублений Саймон не відразу зрозумів що робити, та й було пізно - дівчинка швидко зникла серед відвідувачів і він не зміг її наздогнати.

Підбігши до Санти, Саймон в черговий раз переконався в неймовірних якостях казкового персонажа - бородатий старий подивився на охоронця добрими очима і жестом показав, що з ним все в порядку. Іди, Саймон, це просто дитина. Але в глибині душі Саймон був засмучений, що якась дівчина посміла образити самого Санта Клауса - як взагалі це можливо? Це ж кумир всіх дітей!

Наступного дня Саймон вийшов на роботу під враженням від вчорашнього казусу і подумки продовжував обурюватися. Але історія повторилася! На цей раз дівчина несподівано з'явилася перед Сантою і з тим же вигуком кинула в загального улюбленця черговий горіх. Злощасний горіх влучив Санті прямо в чоло, що розсмішило декількох хлопчаків в черзі. Цього разу Саймон не розгубився і відразу кинувся наздоганяти пустунку! Але дівчинка знову втекла.

 

Коли Саймон повернувся до Санти, то побачив на його загримували лобі рану. Люди принесли чисті серветки і хтось навіть покликав лікаря. Бідний Санта всіх запевняв, що нічого страшного з ним не сталося і попросив не звертати увагу на інцидент. Щоб заспокоїти схвильованого охоронця, Санта вручив йому цукерку в золотистій фользі. Діти такі діти, нічого не поробиш. Але Саймон не міг вгамуватися і все думав, як йому спіймати маленьку хуліганку, якщо вона з’явиться знову.

Наступного дня Санта сидів у своєму кріслі з прозорим лейкопластиром на місці удару. Зважившись стати на захист містера в червоному костюмі, Саймон зайняв бойову позицію, наче відчував, що противне дівчисько ось-ось з'явиться. Передчуття Саймона не підвело, він побачив в натовпі знайомий білий шарф і зелену куртку. Але варто було дівчині дістати з кишені черговий горіх, як охоронець торгового центру схопив пустунку за руку так спритно і швидко, що ніхто в натовпі цього не помітив.

Через 5 хвилин Саймон вів дівчинку внутрішніми коридорами торгового центру, прямо в кімнату охорони, куди зазвичай приводять дрібних злодюжок.
... - Люсі, скажи мені телефон твого тата, я спробую до нього додзвонитися.

Дівчинка опустила очі і мовчки простягнула Саймону свій мобільний, де на екрані висвітився телефон батька. На підлогу впала зім'ята золотиста фольга. Саймон набрав номер і довго чекав відповіді. Через 8 гудків в трубці почувся тихий голос чоловіка і Саймон попросив його прийти за маленькою хуліганкою в торговий центр. Люсі не відреагувала на розмову охоронця з батьком, тільки на зелену куртку закапали маленькі сльозинки. Саймон спробував було розговорити дівчинку і з'ясувати, чому вона так не любить Санту, але все було марно. Люсі вже голосно ридала, прикриваючи обличчя руками.

Через 20 хвилин в кімнату охорони постукали. Чоловік, що стояв на порозі, представився батьком Люсі. На його лобі був наклеєний прозорий лейкопластир.

Саймон, що стояв за дверима кімнати охорони, чув, як розмовляли Санта і його дочка. Спочатку говорив Санта, а Люсі схлипувала у відповідь, потім Люсі кричала на батька, а він мовчки слухав. В самому кінці вони обидва плакали і просили один у одного пробачення. «Бідна, бідна дівчинка», - думав Саймон, Тепер він розумів, чому Люсі так себе поводила. Цілий рік її батько працював запрошеним актором, колесив по країні в пошуках роботи і приділяв мізерно мало часу своїй родині. Але найболючіше дівчинка реагувала на те, що на Різдво, найголовніший сімейне свято, її батько розважав інших дітей, замість того щоб приділити час єдиній дочці.

Наступного ранку Саймон йшов на роботу з важким серцем. Найменше він хотів бачити Санту, який так жорстоко повівся зі своєю Люсі, промінявши її на роботу в Різдво. Сердечний охоронець навіть думав підійти до актора і поговорити з ним просто як небайдужий свідок історії. Але цього не знадобилося. У великому м'якому кріслі сидів зовсім інший Санта - низького зросту і пузатіший, ніж того вимагав образ героя. «Щасливого Різдва!» говорив він кожному, хто до нього підходив. 

Після важкого робочого дня Саймон зайшов в кімнату охорони, щоб переодягнутися. На столі він побачив прозору коробочку із золотистими цукерками всередині. До коробки була прив'язана записка:
Спасибі, Саймон!
Санта і Люсі
Саймон посміхнувся - він зрозумів, що і у Люсі, і у Санти це Різдво однозначно буде щасливим.